Стягнуті грошові кошти за рішенням суду: бути базою оподаткування ПДВ чи не бути? Ось у чому питання!

Нещодавно ДПС України у своїй ІПК від 04.12.2020 р. № 4983/ІПК/99-00-05-06-02-06 (далі — ІПК № 4983) розглянула досить цікаве питання щодо віднесення сум, стягнутих на користь платника за рішенням суду, до числа таких, що є базою оподаткування ПДВ. Примітно, що ця ІПК стала наслідком програшу податківців в суді. Подивимось, у чому тут річ.

Основні нюанси

У наведеному випадку увагу привертають декілька фактів:

Перший факт — ІПК № 4983 податкова видала після того, як попередню було скасовано судом (справа № 160/2675/20). Це говорить про те, що між платником податку та ДПС виник спір щодо питання включення до бази оподаткування ПДВ сум, стягнутих на користь платника за рішенням суду.

Другий факт — це характер стягнутих за рішенням суду грошових коштів, а саме це було відшкодування за неповернуте з оренди майно, а також неустойка та штраф.

Суть правовідносин

Все почалося «по класиці» — сторони прийняли рішення про співпрацю та уклали договір, за яким Товариство (орендодавець) передало в оренду певне майно (двигуни) Комбінату (орендарю). У процесі експлуатації орендованого майна Комбінат порушив умови договору щодо обслуговування двигунів та їх повернення орендодавцю.

Важливу роль у всьому цьому відіграло те, як прописані умови договору оренди, і той факт, що, порушивши їх, сторони діяли чітко відповідно до вимог договору.

ЦЕ ЦІКАВО. Виконання дій, що передбачені договором, є дуже важливим моментом в таких випадках. Зазвичай в разі порушення договірних умов сторони роблять усе, що заманеться (пишуть електронні листи, направляють претензії, які не передбачені договором), але тільки не те, що передбачено умовами договору. Наприклад, не складають двосторонні акти про певні порушення чи про виявлені недоліки, не викликають іншу сторону для фіксації таких порушень, як того вимагає договір, тощо. Тому завжди в разі виникнення спірних ситуацій між сторонами звертайтеся до умов договору та дійте у відповідності з його пунктами. Інакше буде складно відстоювати свої права під час розгляду справи у суді.

Тож між сторонами було декілька спорів, зокрема:

• справа № 904/8521/17 про розірвання договору оренди та повернення майна, переданого в користування за спірним договором. В цій справі встановлено факт порушення Комбінатом умов договору;

• справа № 904/3315/18, в якій Товариство (орендодавець), посилаючись на неналежне виконання Комбінатом умов договору оренди майна, вимагає стягнути з нього певні суми. Справа дійшла до Касаційного господарського суду Верховного Суду (далі — КГС ВС), який 24.10.2019 р. ухвалив постанову, і внаслідок цього на користь Товариства підлягали стягненню грошові кошти в досить немаленьких сумах, а саме вартість неповернутих двигунів; штраф; неустойка за несвоєчасно повернуті двигуни; судові витрати.

Як на підставу для стягнення вартості неповернутих двигунів позивач посилався на умови договору, зокрема на пункт, яким погоджено розмір відповідного відшкодування та умови його застосування. І тут, цікавості заради, потрібно звернути увагу на те, як саме прописаний цей пункт договору: «розмір відшкодування за втрачений, знищений, згорілий, зіпсований — не придатний для подальшого використання за призначенням, не повернений, повернений із порушення строків повернення, вказаних у пункті 2.4 Договору, за один двигун становить 170 000 доларів США без ПДВ».

Отже, в договорі орендодавець максимально передбачив усі можливі варіанти порушення свого права, а також встановив непоганий розмір відшкодування за такі порушення. Це наглядний приклад того, як працює на практиці засада цивільного законодавства про свободу договору.

Розглядаючи цей пункт як підставу для стягнення вартості неповернутих двигунів, КГС ВС, зокрема, звернув увагу на справу № 904/8521/17, якою встановлено обставини порушення орендарем умов договору щодо повернення майна. Із урахуванням вказаного встановленого факту у Товариства як орендодавця майна наявне передбачене умовами договору право на відшкодування вартості двигунів. Ця обставина вважається преюдиційною, оскільки за вимогами ч. 4 ст. 75 ГПКУ (Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. № 1798-XII) не доказується під час розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Цей момент також говорить про досить серйозну підготовку орендодавця, оскільки, перш ніж подати позов про стягнення неустойки, штрафу та відшкодування вартості неповернутого майна, він подбав про те, щоб у судовому порядку було встановлено власне факт порушення орендарем умов договору та факт неповернення майна.

Таким чином, природою стягнутих коштів є саме плата іншою стороною за порушення свого зобов’язанням за договором.

Погляд податківців

Звісна річ, отримуючи грошові кошти, відразу виникає питання щодо порядку їх оподаткування. Тому Товариство і подало до ДПС звернення на отримання ІПК, в якій просило пояснити:

1. Чи включаються до договірної (контрактної) вартості суми неустойки (штрафів та/або пені), 3 % річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань?
2. Чи є компенсацією вартості майна передача будь-якої суми коштів у вигляді майнової міри відповідальності, передбаченої в укладеному між сторонами Договорі оренди майна, переданих Орендодавцеві майна, якщо внаслідок такої передачі право власності на майно не переходить до Орендаря?
3. Чи необхідно включати до бази оподаткування ПДВ зазначені суми, присуджені судом до стягнення?

ДПС України було надано ІПК від 19.02.2020 р. № 684/6/99-00-07-03-02-06/ІПК, в якій зазначено, що неустойки, 3 % річних та інфляційні не включаються до складу договірної вартості в контексті п. 188.1 ПКУ. А от грошові кошти, присуджені за рішенням суду як відшкодування вартості не повернутого в строк орендованого майна, є компенсацією вартості такого майна і повинні бути включені до бази оподаткування ПДВ.

Позиція суду

Ця ІПК була оскаржена до суду та скасована (справа № 160/2675/20). Суд, скасовуючи її, спирався на такі аргументи:

• присуджене до стягнення грошове відшкодування не отримуються орендодавцем як оплата за передачу права на розпорядження належним йому майном, а є господарською санкцією за неналежне виконання договірних зобов`язань;

• стягнення грошового відшкодування жодним чином не спростовує зобов`язання орендаря повернути орендодавцю майно, передане в оренду, та не свідчить про перехід права власності на майно до орендаря. Водночас власне факт повернення майна орендодавцю в майбутньому жодним чином не впливатиме на правову природу відповідного відшкодування як господарської санкції та відсутність факту переходу права власності на майно від орендодавця до орендаря;

• положення п. 187.1 ПКУ передбачають, що виникнення ПЗ з ПДВ безпосередньо пов`язане із операцією постачання товарів/послуг. А відповідно до п.п. 14.1.191 ПКУ постачання товарів — це будь-яка передача права розпоряджатися товарами як власник, у тому числі здійснювати продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

З огляду на викладене, суд робить висновок про те, що жодної операції з постачання у випадку, що розглядається, не відбувається, а отже, грошове відшкодування не повинне включатись до бази оподаткування ПДВ відповідно до положень пп. 187.1 та 188.1 ПКУ.

Зазначене рішення суду було залишено без змін судом апеляційної інстанції, а у відкритті касаційного провадження ДПС України відмовлено.

Оновлені висновки податківців

У зв’язку з цим ДПС України була вимушена видати нову ІПК, що і було зроблено 04.12.2020 р. Переглянувши питання платника повторно після ухваленого рішення суду про скасування ІПК, податкова була змушена визнати, що в цьому випадку грошове відшкодування не повинно включатись до бази оподаткування ПДВ. Цікаво, що, відповідаючи на питання, фіскали просто навели цитату з постанови суду, начебто підкреслюючи, що цю позицію їм нав’язали.

Крім того, контролери зазначили, що з огляду на норми п. 188.1 ПКУ до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

У підсумку потрібно підкреслити, що в будь-якій незрозумілій ситуації з контрагентом звертайтеся до умов договору та досвідченого юриста, щоб надалі мати можливість відстояти своє порушене право у судовому порядку та отримати рішення на свою користь. А в разі спірності питання оподаткування тієї чи іншої суми грошових коштів, звісна річ, непоганим і дієвим засобом є отримана ІПК.

Крім того, потрібно нагадати, що з 01.01.2021 р. набрали чинності положення ст. 112 ПКУ (в редакції Закону № 466 - Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 р. № 466-IX.), і відповідно до п.п. 112.8.2 ПКУ однією з обставин, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою, яка діяла відповідно до ІПК, наданої такому платнику податків у паперовій або електронній формі (за умови, що така консультація зареєстрована в єдиному реєстрі ІПК.), або до узагальнюючої податкової консультації та/або до висновку об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, від якого надалі було відступлено. Тож захисна сила ІПК не зникла!

Статтю також було опубліковано у журналі «Професійний бухгалтер» №3/2021